Синдроми затьмарення свідомості – частина 2

Вікові особливості деліріозного синдрому

Розгорнуті прояви делірію спостерігаються з підліткового віку. Чім молодше дитина, тим більше імовірність рудиментарного протікання делірію, що обмежується найчастіше першою і другою стадіями. Орієнтування в дітей порушені не так грубо, як у дорослих.

У літньому віці клінічні особливості делірію обумовлені наявністю інших розладів (наприклад, деменції), під впливом яких формується „помилковий” делірій. 

Онейроїдний синдром (сновидне затьмарення свідомості) характеризується напливом мимовільно виникаючих фантастичних уявлень, що містять видозмінені фрагменти баченого, пережитого, прочитаного, почутого. Ці уявлення химерно переплітаються із спотвореними сприйманими деталями реального світу, виникають картини, схожі на сновидіння – марення (міжпланетні подорожі, картини раю і пекла, міжгалактичні катастрофи і т.і.). У хворого порушується самосвідомість: він виступає як учасник – спостерігач фантастичних подій.

У психічному статусі домінують алло- і аутопсихічна дезорієнтація, зорові і слухові псевдогалюцинації, грандіозне казково-фантастичне чуттєве  марення, афективні (депресивні і маніакальні) і рухові (кататонічні) розлади. Хворий нерухомий або безглуздо патетично збуджений, частіше безмовний, його міміка –  застигла, напружена або захоплена. Спогади про пережите добре зберігаються.

Онейроїдне затьмарення свідомості частіше виникає при шизофренії та шизоафективних розладах. Стереотип його розвитку при цих розладах описаний Т.Ф. Попандопулосом (1975), який виділив сім етапів у його течії:

  1. Етап афективних розладів.
  2. Етап маревного афекту.
  3. Етап афективно-маревної дереалізації і деперсоналізації (інтерметаморфоза та марення значення).
  4. Етап фантастичної афективно-маревної дереалізації і деперсоналізації.
  5. Етап ілюзорно-фантастичної дереалізації і деперсоналізації.
  6. Етап істинного онейроїдного затьмарення свідомості.
  7. Етап аментивноподібного затьмарення свідомості з фрагментами онейроїдних переживань.

Онейроїдне затьмарення свідомості частіше за всі зустрічається при шизофренії і шизоафективних розладах. Воно може мати місце, також і при епідемічному і ревматичному енцефаліті, епілептичних і післяродових психозах.

Вікові особливості онейроїдного синдрому

Розгорнуті онейроїдні прояви спостерігаються з підліткового віку; частіше вони сполучаються з кататонічним ступором. У дітей дошкільного віку (3-7 років) можливі ініціальні онейроїдні вияви, у дітей шкільного віку (7-12 років) – симптоми онейроїда фрагментарні й уривчасті.

У літньому віці онейроїд зустрічається рідко.

Аментивний синдром – найглибший ступінь затьмарення свідомості.  Характеризується повною дезорієнтацією в місці, часі, власній особі. Характерні розлади мислення, які досягають ступеню незв’язності (інкогеренція),  розгубленість, подив, емоційна лабільність із зміною періодів тривоги і страху, захопленості і байдужості.

Епізодично виникають мінливі за змістом зорові і слухові галюцинації, уривчасте, з мінливою фабулою образне чуттєве марення, які майже не знаходять свого віддзеркалення в поведінці. Рухове збудження обмежено межами ліжка, нерідко доходити до ступеня яктації (хаотичне метання з дискоординірованими рухами та гіперкінетичними сіпаннями м’язів). Словесному контактові пацієнти практично не доступні.

Залежно від переважання тих або інших психопатологічних розладів виділяють кататонічну, галюцинаторну і маревну форму аменції.

Тривалість аменції – від декількох тижнів до місяців. Вихід з аменції має літичний характер. Спогади про пережите не зберігаються або залишаються одиничні фрагменти психопатологічних переживань.

У результаті перенесеного аментивного затьмарення свідомості  в пацієнтів виникає виражена соматопсихічна астенія або формується психоорганічний синдром. При особливо важкій течії аменція може змінитися комою.

Поява аменції свідчить про несприятливий перебіг основного захворювання. Частіше всього аменція розвивається при гострих і протрагованих симптоматичних психозах. Вона може виникати в зв’язку з тривалими, виснажуючими організм захворюваннями (напр. туберкульоз), при приєднанні до хронічного соматичного астенізуючого захворювання інтеркурентної інфекційної патології (напр. грипу, сепсису), у гострому періоді енцефаліту (грипозного), при злоякісному нейролептичному синдромі.

Вікові особливості аменції

Типові картини  аменції спостерігаються вже в підлітків. У дітей дошкільного і шкільного віку (3-12 років) аменція виявляється короткочасними епізодами неглибокої психічної сплутаності, недостатній послідовності і зв’язності психічних процесів.

У літньому віці рідше зустрічаються галюцинаторні феномени, маревні висловлення одноманітні й убогі і переважно стосуються ідей збитку. Відзначається посилення сплутаності до вечора і до ночі.

Сутінкове затьмарення свідомості – раптова і короткочасна (хвилини, години, дні – рідше більш тривалий термін) втрата ясності свідомості з повною відчуженістю від оточуючого або з його уривчастим і спотвореним сприйняттям при збереженні звичних автоматизованих дій.

Характеризується поєднанням глибокої дезорієнтації в оточуючому із збереженням взаємозв’язаних дій і вчинків, нерідко зовні цілком впорядкованих, з боку не уявних дивними. Поведінка пацієнтів обумовлюється образним маренням, яскравими зоровими галюцинаціями і вираженими афективними проявами, що переживаються ними, у вигляді туги, страху, злості. У зв’язку з цим можливо раптове здійснення суспільно небезпечних дій, як правило направлених проти особи (вбивство, нанесення тяжких тілесних пошкоджень, аутоагресивний акт).

Ілюстрація людини із синдромом помутніння свідомості

Напад  сутінкового затьмарення свідомості закінчується раптово, часто з подальшим глибоким сном. Спогади про період затьмарення свідомості повністю відсутні. До здійсненого суспільно небезпечного діяння пацієнт відноситься як до чужого, не їм здійсненому злочину. У деяких випадках зміст марення і галюцинацій може зберігатися протягом декількох хвилин після закінчення сутінків, але в подальшому повністю амнезується (ретардована амнезія, що запізнюється).Сутінкове затьмарення свідомості, що протікає без марення, галюцинацій і афективних проявів носить назву амбулаторного автоматизму (мимовільне блукання). По характеру автоматизмів ці стани підрозділяються на наступні форми:

  • Фуги та транси – короткочасні (1-2 хвилини) стани амбулаторного автоматизму, які раптово починаються та раптово закінчуються;
  • Сомнамбулізм (лунатизм) – амбулаторний автоматизм, що наступає під час сну;
  • Абсанс – виникаюче на мить затьмарення свідомості по типу амбулаторного автоматизму.

Разом з перерахованими формами сутінкового затьмарення свідомості зустрічаються істеричні сутінкові стани, що виникають після психічної травми.

Вікові особливості сутінкового затьмарення свідомості

Найчастіше сутінкове затьмарення свідомості зустрічається при епілепсії і травматичних поразках головного мозку; рідше – при гострих симптоматичних (у тому числі інтоксикаційних) психозах.

Поряд з перерахованими вище формами сутінкового затьмарення свідомості органічного генезу,  зустрічаються істеричні сутінкові стани, що виникають після психічної травми. Синдром Ганзера є варіантом істеричного сутінкового стану.

Розгорнуті картини сутінкових станів спостерігаються з підліткового віку. У дітей молодшого віку на тлі потьмарення свідомості переважають автоматизовані рухи і дії (біг, ходьба), у шкільному віці – сноходіння і сноговоріння. У літньому віці, як правило, не виникає розгорнутих картин сутінкових станів. Окремі їхні фрагменти сполучаються або чергуються з картинами інших синдромів потьмарення свідомості.

Розлади самосвідомості. Самосвідомість – усвідомлення людиною себе як особистості з властивим їй світоглядом, цілями, інтересами і мотивами поводження. До розладів самосвідомості відносять деперсоналізацію і дереалізацію.

Деперсоналізація – це розлад, що виявляється відчуттям зміни деяких або всіх психічних і фізичних процесів (почуттів, думок, уявлень, спогадів, відносин до навколишнього, мови, рухів і т.і.). У пацієнтів з’являється  тяжке відчуття відособленості і відчуження від навколишнього, зменшується або губиться здатність до співпереживання, з’являється відчуття свого емоційного й інтелектуального збіднення.  Відзначається втрата єдності «Я» і розлад ідентичності, а також розлад протиставлення свідомості «Я» зовнішньому світу. Можуть зникати уявлення про своє минуле, а фрагментарні спогади  розцінюються як ті, які не мають відносин до сьогодення.

Дереалізація – розлад  самосвідомості, супроводжуваний почуттям зміни живих і неживих предметів, обстановки, явищ природи. При дереалізації навколишнє сприймається зміненим, дивним, невиразним, далеким, примарним, застиглим, безжиттєвим. Втрачається об’ємність і перспектива, що оточує нагадує декорації і сприймається як фотографічний знімок. Змінюються акустичне і візуальне сприйняття: голоси і звуки віддаляються, стають невиразними, глухими; навколишній світ бачиться тьмяним, сірим і безжиттєвим, або незвичайно яскравим, чітким і барвистим. Часто порушується почуття часу: воно сповільнюється, зупиняється або зникає.

До особливих форм дереалізації відносять феномени «вже»- або «ніколи не»-баченого,  чутого, випробуваного, пережитого.

Вікові особливості деперсоналізаційно-дереалізаційних синдромів

Вже з трьох років можливі порушення самосприйняття з почуттям втрати або заміни власного «Я», ігровим перевтіленням, відчуженням дій. Розгорнуті вияви деперсоналізаційно-дереалізаційних синдромів відзначаються з пубертатного періоду. У літньому віці цей синдром зустрічається рідко; у похилому віці його вияви характеризуються зміною смаку, відсутністю почуття голоду або насичення, зміною температурної і тактильної чутливості.

Деперсоналізаційно-дереалізаційні синдроми зустрічаються при граничних (невротичні пов’язані зі стресом розлади, розлади особистості), ендогенних (ендогенні депресії, шизофренія),  при органічних психічних розладах (епілепсія, набряк мозку й ін.), соматичних захворюваннях (напр. хронічна ниркова недостатність) і при прийомі деяких лікарських препаратів (напр. трициклічних антидепресантів, Н1-блокаторів).

Діагностування синдромів порушеної свідомості в пацієнта є показанням до невідкладної госпіталізації, тому що пацієнти в цьому стані мають потребу в невідкладній лікарській допомозі.

Згідно статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» наявність синдромів затьмареної свідомості  в пацієнта є підставою для госпіталізації його в психіатричну установу в примусовому порядку.

Rate this post