Внутрішньом’язові уколи – одні з найбільш поширених медичних маніпуляцій. Якщо людина перебуває в стаціонарі, то процедури проводять фахівці. Коли ж пацієнт лікується вдома, то йому потрібно або регулярно відвідувати клініку, вистоюючи черги для постановки уколу, або навчитися робити ін’єкції самостійно.

Про переваги та недоліки внутрішньом’язових уколів

До переваг внутрішньом’язових (в/м) ін’єкцій відносяться:

1. Можливість введення суспензій, водних і масляних розчинів.
2. Швидке надходження медикаменту в організм і прискорений терапевтичний ефект, на відміну від підшкірних ін’єкцій.
3. Наявність можливості введення депо-препаратів, що мають пролонговану дію.
4. Можливість введення засобів, що надають подразнюючу дію.

Однак такі уколи мають і ряд недоліків:

1. Хворобливі відчуття, що виникають при введенні певних препаратів.
2. Складність у самостійній постановці ін’єкції.
3. Наявність ризиків потрапляння голки до великих кровоносних судин, що може привести до їх закупорки та навіть стати причиною загибелі хворого.
4. Повільне всмоктування розчинів масляної суміші та суспензій, що супроводжується яскраво вираженим больовим синдромом.
5. Небезпека пошкодження голкою нервів із супутнім набряком і хворобливими відчуттями.

Крім того, деякі препарати (наприклад, кальцію хлорид) не підходять для введення в м’яз і здатні спровокувати небезпечні ускладнення у вигляді некротичних або гострих запальних процесів.

Куди ставити уколи?

Для постановки уколів підходять далеко не всі м’язи. Фахівці рекомендують робити ін’єкції в область сідниці, задню частину плеча, передню стегнову поверхню. На цих ділянках є досить великий прошарок м’язової тканини, що мінімізує ризики потрапляння голки в область окістя, нервів або ж великих кровоносних судин.

Найкращим місцем для непрофесіоналів вважається верхньо сідничний квадрат, через низьку ймовірність пошкодження сідничного нерва.

 

Відео, як треба робити внутрішньом’язові ін’єкції

Як обрати шприц для внутрішньом’язового уколу?

В ідеалі шприц повинен мати обсяг, що не перевищує 10 мл, і розмір до 10 см (включаючи голку). Фахівці рекомендують віддавати перевагу шприців, довжина голки яких становить менше 5 см, оскільки це знижує ймовірність утворення гематом, а також дозволяє уникнути хворобливих відчуттів.

Що необхідно для постановки внутрішньом’язових ін’єкцій?

Щоб зробити внутрішньом’язовий укол в домашніх умовах, будуть потрібні:

1. ампула з ліками;
2. стерильний одноразовий шприц, відповідний за обсягом і довжиною голки;
3. антисептик для обробки шкірних покривів (борний або ж саліциловий спирт);
4. ватні тампони.

Також заздалегідь слід підготувати пакет або іншу посудину для використаних предметів, щоб не поранитися випадково голкою шприца, осколком розкритої ампули.

Покрокова інструкція постановки внутрішньом’язових ін’єкцій

Щоб правильно та безпечно зробити укол, необхідно діяти за схемою:

1. Укласти пацієнта на живіт або бік з випрямленими нижніми кінцівками.
2. Ретельно помити руки, обробити їх антисептиком і одягнути стерильні одноразові рукавички.
3. Клацнути пару раз по верхівці завчасно підготовленої ампули з метою видалення з неї лікарського розчину.
4. За допомогою спеціальної пилочки підрізати кінчик ампули, після чого взяти в руки ватний тампон і обережно відламати його.
5. Витягнути шприц з упаковки та надіти на нього голку. Слід використовувати 2 голки – для набору розчину та безпосереднього його введення. Це допоможе забезпечити максимальну стерильність.
6. Акуратно набрати препарат у шприц, опустивши у флакон голку та потихеньку підтягуючи поршень до себе.
7. Змінити голки.
8. Видалити скупчені бульбашки повітря зі шприца за допомогою легкого натискання на поршень.
9. Опрацювати шкірні покриви антисептиком у місці постановки ін’єкції.
10. За допомогою вказівного та великого пальців трохи розтягнути шкірні покриви в зоні постановки ін’єкції (якщо хворий виснажений, навпаки, зробити складку).
11. Швидким, але точним рухом під кутом 90 ° ввести голку на 2/3.
12. Трохи натягнути поршень до себе, щоб переконатися, що шприц не потрапив до судини та не наповнився кров’ю. Якщо ж це сталося, необхідно вилучити голку та зробити укол ще раз.
13. Повільними, плавними рухами ввести медикамент.
14. До місця введення притиснути оброблений в спирті ватний тампон і швидким рухом вилучити голку.

Після завершення процедури пацієнту рекомендується деякий час спокійно полежати.

Якщо ви не хочете ризикувати здоров’ям, самостійно ставлячи уколи, або вистоювати черги в поліклініці, завжди можна запросити додому фахівця центру «Медсестра», який зробить внутрішньом’язової ін’єкції швидко, безболісно та безпечно.

 

Внутрішньовенна ін’єкція – це введення лікарського засобу в кров’яне русло пацієнта. При цій процедурі важливо дотримуватися всіх правил, приділяючи особливу увагу асептикам, щоб не завдати шкоди здоров’ю хворого.

Куди ставити внутрішньовенний укол?

У більшості випадків для постановки уколів використовуються вени, що проходять через область ліктьової ямки (через свого близького розташування до шкірних покривів і великого діаметра), а також поверхневі венозні судини передпліччя, рідше – ніг.

Якими бувають вени?

Перш ніж робити внутрішньовенний укол, необхідно знати про те, які типи вен існують. Залежно того, наскільки вена зміщується за площиною, розрізняють такі види:

1. Змінна – має здатність до легкому переміщенню в підшкірній клітковині, зміщується на відстань, що перевищує її діаметр, знизу не зафіксована.
2. Фіксована – незначно зміщується, практично не можна перемістити на відстань, відповідне ширині самого судини.

Існує ще одна класифікація, при якій враховується видимість і пальпація вен:

1. Слабо контурована вена – не виступає над шкірних покривів. Легко прощупується і проглядається виключно передня венозна стінка.
2. Добре контурована вена – відрізняється об’ємністю, добре пальпується, проглядається і виступає над шкірним покривом.
3. Не контурована вена – хоч я знаю неозброєним оком і не піддається пальпації. Промацати її може тільки досвідчений медичний фахівець.

Крім того, їх підрозділяють на тонкостінні та товстостінні в залежності від вираженості венозної стінки.

Які вени підходять для постановки уколів?

Найкраще для внутрішньовенних ін’єкцій підходять товстостінні добре контуровані ковзаючі або фіксовані вени. Значно складніше поставити укол у слабо контуровану вену, незалежно від товщини її стінок і рівня фіксації.

Відео, як правильноробити внутрішньовенний укол

Ускладнення і небажані наслідки

При неправильній постановці уколу або виборі вени існує ймовірність розвитку певних ускладнень. Важливо досить щільно фіксувати голку в вені. В іншому випадку вона буде обертатися, травмуючи судину. Найбільш часто дана проблема спостерігається у людей похилого віку. У подібній ситуації необхідно припинити введення розчину та зробити ін’єкцію в іншу вену. На місці пошкодження, як правило, утворюються гематоми, підшкірні крововиливи. На дану область рекомендується накласти фіксуючу пов’язку.

Часто під час процедури люди зіштовхуються з проблемою ламкості вен. Складність полягає в тому, що візуально та на дотик такі судини абсолютно не відрізняються від здорових. Однак при введенні лікарського розчину утворюється велика, болюча гематома.

Ще одне часте ускладнення – це потрапляння препарату в область підшкірної клітковини. Основна причина – недостатньо міцна фіксація голки. Якщо пацієнт під час процедури поворухне рукою, то ін’єкційний розчин потрапить під шкірні покриви. Щоб уникнути такого ускладнення рекомендується фіксувати вену в двох точках або ж за всією верхньою кінцівки. Також потрапляння ліків під шкіру може виникати через прокол судини тонкою голкою одноразових шприців.

Покрокова інструкція постановки внутрішньовенного уколу

Для того щоб правильно зробити внутрішньовенний укол, необхідно діяти за наступною схемою:

1. Вимити руки, надіти рукавички.
2. Набрати в шприц розчин.
3. Посадити пацієнта в зручну позу.
4. Надати руці, в яку буде вводитися розчин, правильне положення – розігнути лікоть і повернути кінцівку долонею вгору.
5. Підкласти під лікоть спеціальну подушечку.
6. Накласти джгут на область середньої третини плеча.
7. Знайти найбільш вдалу для уколу вену.
8. Обробити місце введення ін’єкції етиловим спиртом.
9. Зафіксувати шкірні покриви в місці уколу (трохи натягнути їх в районі згину ліктя і змістити до периферії).
10. Поставити голку паралельно вені, проколоти шкіру та обережно ввести голку на одну третину.
11. Фіксуючи вену лівою рукою, змінити напрямок голки та пунктувати судину до відчуття попадання до порожнього простору.
12. Потягнути поршень шприца на себе. Якщо голка потрапила до вени, шприц наповниться кров’ю.
13. Зняти джгут.
14. Обережно та повільно ввести ліки, залишивши в шприці близько 0,5-2 мл.
15. Прикласти до місця ін’єкції ватний тампон, оброблений спиртом, і обережно витягти голку з вени. Це допоможе попередити утворення гематоми.
16. Зігнути руку людини в лікті з доданим тампоном зі спиртом і попросити його потримати її в такому положенні протягом 5 хвилин (з метою профілактики можливої кровотечі).

На завершення процедури залишається закрити шприц ковпачком, викинути його та рукавички, після чого ретельно вимити руки.

Постановка внутрішньовенних уколів – досить складна процедура, що вимагає досвіду та певних навичок, тому краще довірити її виконання професіоналам, звернувшись до центру «Медсестра».